Леоніду Федоровичу Давиденку – 70!
15.04.2024 р. Вітаємо Леоніда Федоровича з Днем народження! Бажаємо мирного неба, здоров’я і всього-всього-всього найкращого! Втілення всіх планів, мрій і задумів! Нових творчих успіхів!
Уривок з книги “Художня слава Кривого Рогу. Сприйняття української ідентичності у творчості художника Леоніда Давиденка” Лис В. Д.
Давиденко Леонід Федорович
“З Леонідом Федоровичем я знайомий вже багато років і пишаюся цим. Яскравий талановитий художник, багатогранна особистість і великий працелюб. Людина відповідальна і безкомпромісна у відстоюванні інтересів розвитку художньої культури на Криворіжжі. Проте більше за всього, про художника говорить його творчість – неперевершений художній світ української культури, історії, фольклору, народних оповідань.
Щоб зрозуміти всю велич творчості Леоніда Давиденка, треба абстрагуватись від сьогоднішнього часу і зазирнути у майбутнє, так років на 50 вперед. В майбутнє де немає війни, де наша країна високорозвинута, в колі дружніх і взаємно шановних країн Європейського Союзу. Країна, де поважають культуру і приділяють її збереженню і розвитку максимальну увагу, — тому, що саме культура є запорукою духовного, інтелектуального й економічного розвитку. Країна, де з покоління в покоління, зі століття в століття, шанують і передають у спадок матеріальне і духовне надбання нашого народу.
Давиденко В.Ф. – Зустріч. П/о, 57,6*67,5. 2000
І постає питання, як наші нащадки будуть згадувати про нас, що Ми залишимо їм у спадок? Чим вони будуть пишатися нами? Щоб відповісти на це питання, ми повинні його задати собі, — що ми можемо сказати про наші досягнення 50 років тому, що є у нас сьогодні від того часу? Що дійсно стале і що буде через 100 років?
У 2020 році на місцевому телеканалі «Рудана» вийшов прекрасний історичний проєкт-серіал – «Епоха. 100 років Криворізької міської ради», – присвячений розбудові й розвитку нашого міста. У серіалі – багато пізнавального і захоплюючого, видатного і трагічного. Кожна віха історії нашого міста насичена життям і працею мільйонів людей. Проте нічого вічного немає, змінюються історичні епохи, змінюються покоління, щось залишається, щось втрачається на вічно. В 1951 р. святково відкритий Криворізький театр драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченко, який є культурною та архітектурною окрасою міста вже понад 70 років. За ці роки колективом театру було поставлено понад 4 сотні вистав, серед яких твори світової та вітчизняної класики, сучасних українських і зарубіжних драматургів. У ці ж роки, не менш святково було відкрито магазини – універсальний «Пасаж», дуже сучасний «Фототовари», «гламурний» «Берізка». От тільки сьогодні від них – лише одне марево, ніхто за них і не згадує…
Давиденко В.Ф. – Сон. П/о, 50*69. 2002р
Від того часу нам залишилась у спадок розвинута гірничодобувна та металургійна промисловість, – запорука розвитку економіки міста сьогодні та у майбутньому. Від того часу залишилась розвинута інфраструктура міста, якою ми користуємося з вдячністю, яка постійно розвивається і вдосконалюється на краще. Від того часу залишилась прекрасна архітектура міста, яка відображає розвиток від дореволюційних років 20 століття і до сьогодення. Від того часу є багато пам’ятних скульптур, – мій улюблений шедевральний «Данко» Олександра Васякіна, а також трагічні пам’ятні монументи минулих і сучасних воєнних часів, Голодомору та Чорнобильської трагедії.
Так, і ледь не забув, – від того часу залишилось ще з десяток художніх картин у нашому Історико-краєзнавчому музеї. Картини, які відображають історію й життя нашого міста, є його культурним надбанням і славою. Картини на які необхідно дивитися тільки задравши голову, на стінах, десь біля стелі. Картини, більшість яких в запасниках, – їх можна побачити тільки на деякі свята. І це не вина колективу музею, – вони роблять все можливе і не можливе для популяризації художньої культури Криворіжжя, просто Історико-краєзнавчий музей – не Художній музей.
Давиденко В.Ф. – Юність. П/о, 54*98. 2002р
Головного культурного символа Кривого Рогу – Художнього музею, в нашому місті не має. І це факт. У спадок ми його не отримали. Шкода, адже місто вважається містом коли в ньому є культурні атрибути і в першу чергу – Театр і Художній музей. Художнє мистецтво, художня культура і її розвиток – це візитна картка будь-якої країни й будь-якого міста, це імідж країни і міста; потужний засіб культурного обміну в міжнародних відносинах. Художні цінності акумулюють унікальність національної культури і є найважливішим об’єктом національної ідентифікації, сприяючи соціальній консолідації та інтеграції суспільства. Місто без пам’яті минулого, поставлене перед необхідністю заново і заново визначати своє місце у світі, місто, позбавлене історичного досвіду свого народу та інших народів, опиняється поза історичної перспективи й здатне жити тільки сьогоднішнім днем.
Давиденко В.Ф. – Бульба. П/о, 50*60. 2002р.
Творчість Давиденко і є унікальною і видатною, тому, що вона не тільки візитівка та імідж нашого міста. В першу чергу, – це символ культури в цілому нашого народу, універсальний сталий код нації, що не зміниться і через сто років. Ми, сучасники, ще до кінця не усвідомлюємо історичний і культурний феномен творчості Давиденко. Творчість Давиденко – невіддільна частина українського світосприйняття: любов до рідного краю і її природи, любов до її історії та культури, любов до гумору, в цілому оптимізм і віра в краще майбутнє, а також такі фундаментальні поняття для українського народу, – як свобода особистості та воля нації. І саме здатність проникати через зовнішні риси героїв його картин в сутність характеру українства мені здаються надприродними.
І як тут не згадати слова Т.Г. Шевченко у передмові до його славетної серії офортів «Живописна Україна» (1844 р.): «Мені здається, будь батьківщина моя найбідніша, нікчемна на землі – і то вона мені здавалася б привабливішою за Швейцарію і всю Італію. Ті, які бачили одного разу нашу Країну, кажуть, що хотіли б жити та померти на її прекрасних полях. Що нам сказати її дітям? Повинно любити й пишатися своєю прекрасною матір’ю. Я як член її великого сімейства служу їй, якщо не на значну користь, то принаймні на славу імені України». На мою думку, Давиденко весь у цих словах про любов до свого народу та до своєї України.
Давиденко В.Ф. – Після храму. П/о, 80*80. 2010р
Творчість його монументальна і рівного йому в цьому відношенні на Криворіжжі ще не було і навряд чи буде. І ось чому. З історичного погляду, творчість Давиденка виникла на зламі двох історичних епох, – розпаду Радянського Союзу та відновлення Української державності. Це час трансформації політичної, культурної та соціальної сфер, час розбудови вільного, демократичного громадянського суспільства, час утвердження в Україні гуманістичних і демократичних цінностей. 30 років Незалежності змінили не тільки нашу історію, вони змінили й свідомість українців, – це був час набуття соціальної зрілості та відповідальності, усвідомлення, якою ціною здобуто Свободу та Незалежність нашої держави.
Давиденко В.Ф. – Викрадення нареченої. П/о, 60*70. 1999р
Леоніду Давиденку вдалося створити унікальний за обсягом і художньою адекватністю цього історичного часу образотворчий цикл. Якщо проаналізувати його творчість в динаміці цих років, то можна з певністю стверджувати, що кожна його картина складає структуру цілого єдиного змістовно-художнього задуму, продиктованого історією минулого і сьогоднішнього часу України. Митцю вдалося, через свій особливий стиль і універсальність художньої мови, поєднати розмаїття сюжетів, тем і ідей. Багатоголосий світ України у його творах сприймається, як гармонійний синтез форм і образів, підпорядкований загальному плану, – вести глядача, формуючи його сприйняття української ідентичності. В цьому допомагає класична ясність його композицій і в цілому лаконізм, що межує з умовністю народного мистецтва. Особливо захоплює сюжетна винахідливість і подекуди гротесковість. Пластична динаміка і кольорове навантаження завжди в гармонійному поєднанні. І головне, в його картинах не має байдужості. Світ його картин наповнений любов’ю, одухотвореністю та особливим ліризмом. І через ці загальнолюдські цінності, глибоко національна по суті творчість живописця, водночас набуває і загальнолюдського значення.
Давиденко В.Ф. – Садок вишневий. П/о, 50*60. 2002р
Україна зараз переживає нелегкі часи. Йде війна, нелюдяна, страшна війна. Українці змушені захищати від агресії путінської росії територіальну цілісність і суверенітет своєї держави. І це боротьба не лише за людей і територію, а й за право бути собою, самим вирішувати, як жити і яке майбутнє обирати. Роки незалежності продемонстрували світу, що Україна відбулася як держава, що здатна утверджувати демократичні цінності, відстоювати свободу і гідність, захищати свій суверенітет і цілісність, будувати толерантне суспільство. В цьому Україна виступає, як приклад і символ Свободи для всього світу.
Завжди, історичні для всього світу події, відображаються у культурі й світогляду всього людства. Впевнений, що у провідних художніх музеях світу будуть сформовані цілі відділи присвячені Україні, її історії та культурі. Як розповісти іноземцям у художній формі, що таке Україна? Що є її суттю? Чи здатен на це абстрактний сучасний український живопис? Великі сумніви. Історія мистецтва рясніє парадоксами. Нерідко буває, що модне забувається, а інше утверджується на довгі часи. Впевнений, що прийде час і виставка картин Леоніда Давиденка відбудеться у провідних художніх галереях і музеях світу. Саме його творчість, через метафоричність і світ образів, передає неперевершену красу і ліричність України, розкриває її особливу неповторність і колорит. Проте головне для нас в першу чергу, щоб ми самі зберегли та залишили творчу спадщину Митця, цей дійсно безцінний скарб. І щоб іноземці самі приїжджали до нас у гості, насолоджувалися нашим мистецтвом, в нашому Художньому музеї Кривого Рога, в нашій Україні, а вдячні потомки пишалися нами й через сто років”.
