5 червня 2023 року – виповнюється 100 років від дня народження видатного художника Криворіжжя Івана Авраменка!

Уривок з книги «Художня слава Кривого Рогу. Любов до рідного краю, як життєве покликання у творчості художника Івана Авраменка» Лис В.Д., 2023 р.

“Книгу про Івана Авраменка я пишу в часи героїчної боротьби нашого народу проти нелюдяної російської орди, яка очолюється мерзеннішою сволотою, що надумала викорінити все українське та державне в нашій країні. російський фюрер та його бандота вирішила, що вона зможе подолати й знищити непереможну Україну-Русь. При всій сміховинності та карикатурності цих намірів, ми не можемо їх ігнорувати, – кривава трагедія принесла велике горе і вплинула на життя всіх українців. І нам сьогодні здається, що у нас найважчі часи які тільки можливі. Але озирніться в минуле нашого народу і сьогоднішній день буде вже не таким гірким та безвихідним. Важко навіть уявити, що пережило покоління наших співвітчизників упродовж останніх ста років. Дві світові війни котком прокотилися Україною туди й назад, знищуючи та руйнуючи все на своєму шляху. Додайте революцію, громадянську війну, колективізацію, голодомор, сталінські концтабори, депортації, тяжке відновлення зруйнованого. Але попри все Україна вистояла. Вистояла вчора, вистоїть і сьогодні! Ми обов’язково переможемо і станемо ще сильніше! Ніякі важкі часи не зламають наш непереможний дух! І черпати безмежні сили ми будемо в історії й культурі нашої країни, в історії героїчного життя наших земляків.

Прикладом історії незламного українського духу є життя і криворізького художника Івана Авраменка.

Іван Гаврилович Авраменко один із самих відомих художників Криворіжжя, – кавалер почесної криворізької відзнаки «За заслуги перед містом», ім’ям художника названа вулиця у Кривому Розі, у криворізькій школі №120 працює музей-майстерня Івана Авраменка; він учасник багатьох республіканських художніх виставок у Києві, його персональні художні виставки у Кривому Розі завжди проходили урочисто і з успіхом.

Писати про життя і творчість митця і легко, і складно водночас. Легко, тому що про художника багато написано у пресі та інтернеті, знято за його участі телепередачі та телеінтерв’ю, у 2006 році видана автобіографічна сповідь, – його життя та творчість, як на долоні. Складно, тому що кожне життя людини, – окремий безмежний всесвіт, а й ще життя художника, – можна вивчати до нескінченності. Тому основна мета при написанні цієї книги, була, по-перше, – розповісти про суб’єктивне особисте сприйняття художника, по-друге, – об’єктивно максимально надати інформацію про життя і творчість митця.

Я був знайомий з художником, пишаюся цим і звісно гордий, що є в особистій колекції його картини, є художні каталоги та автобіографічна книга з його автографом. Завжди слухав з цікавістю його розповіді про життя і мистецтво, цікаві для мене були його погляди на ті чи інші події минулого та сучасності. Шановний читач, якщо є можливість, завжди знайомтесь з художником, особисте спілкування ніщо не замінить, а з огляду на час, може і можливості вже такої не буде.

Добре знав Івана Гавриловича і мій батько Дмитро Сергійович. Вони товаришували багато років, досить часто були друг у друга в гостях: «Я завжди був радий спілкуванню з Іваном Гавриловичем, це була мудра людина з великим життєвим досвідом. Проте, це не скільки не заважало йому бути остаточно задоволеним собою. Допитливість, вміння слухати й чути, сприймання нового, особлива жага життя для пізнання світу, постійне самовдосконалення, завжди бути у гущі подій,– ось що його вирізняло, він був весь в цьому».

Так, самовдосконалення, вимогливість до себе і до своєї творчості, відповідальність за те що ти робиш, як живеш і як спілкуєшся з людьми та світом – ось, що дійсно вирізняло Івана Гавриловича. А ще незламний характер і воля. Не буду переказувати його життя, воно змістовно описане у його автобіографічній книзі, яка в повному обсязі наведена нижче. Спогади читаються легко, захоплююче, що говорить про ще один талант цієї дивовижної людини. Зазначу тільки, що це не просто хронологічна розповідь про те, як жив окремий художник Іван Авраменко, – це більше історія про смислові простори, сутнісна розповідь про життя та переживання людей 1920–2000-х років, опис особистого сприйняття з висоти прожитих років того, що сталося в ті роки з країною та людьми. В своїх спогадах він також досить детально описує криворізьку творчу середу 60-90 років 20 сторіччя. Важливі його думки, враження, як безпосереднього учасника тих подій, і як приклад життя і творчості криворізького художника у другій половини 20 століття.

По життю Авраменку міцно діставалося – колективізація і висилка з родиною до Сибіру, голодомор, окупація, участь у війні, сталінські концтабори. Так, його життя про незламність і силу духу, а ще про пошук справедливості, – вселенської справедливості; про можливість висловлювати свої думки й відстоювати свій світогляд, – саме за це йому дали 10 років сталінських таборів. А ще це історія проте, що у людини була Мрія. Він не зневірився, не опустив руки й роками щоденної праці та навчання докладав всі зусилля для досягнення своє Мрії, – мрії стати Художником. Шлях Авраменко до мистецтва був довгим і важким, і тільки пристрасна одержимість мистецтвом, виняткова наполегливість, працездатність доведена до трудоголізму, допомогли йому здолати всі труднощі.

Так сталося, що свого часу Авраменко навчався в різних художніх школах. І цей досвід різних шкіл – дніпровської, одеської, кишинівської – надавав у певні періоди його творчості різного впливу на манеру, предмет та мету його живопису. Кишинівська, -стримана у колірній гамі, притаманна ранньому періоду його творчості. Дніпровська, – тяжіла до індустріальної тематики та сприяла становленню Авраменка, як професійного художника, – прийняття до Спілки художників СРСР. Одеська, – відчувається у його пізніх міських пейзажах: легкість, свіжість, вільний мазок, перевага етюдів на природі.

Авраменко здобув добру професійну підготовку у художніх школах, але він постійно навчався й надалі. Він високо цінував командний дух творчості в майстернях Спілки художників, цінував за можливість ділитися своїми знаннями з іншими живописцями. Він спостерігав за їх пошуками, використовув найвдаліші знахідки, таким чином постійно збагачуючи власну техніку. Певний вплив на його творчість свого часу мали його товариші – Віктор Корольчук, Григорій Шишко, Віктор Бєлов.

Проте навчання та знайомство з різними художніми школами та художниками, не стало для Авраменка справжньою школою майстерності, і як художник він формувався дуже повільно, майже непомітно. Успіх прийшов пізно – прийняття до Спілки художників СРСР в 1975 році, що означало підтвердження високого професіоналізму, відбувся коли художнику вже було 52 роки. До цього він йшов майже 11 років, починаючи з першої спроби вступу у 1964 році. На офіційному рівні картини Авраменко зустрічали прохолодно. Якщо й не відкидали, то відносили його творчість зовсім до рядового. Але подолання труднощів, ніколи не здаватися, величезний життєвий досвід, віра в себе, – завжди відрізняло Івана Гавриловича, допомагало йому рухатися далі й з подвоєною енергією прийматися за роботу знову і знову. І не треба казати, що там такого, вступ до Спілки художників. На ті часи, це майже був захист наукової кандидатської дисертації.

Офіційне визнання Авраменка, як професійного художника, збіглося із загальним інтересом до індустріальної тематики у середині 70-х років 20 століття. Це пов’язане з будівництвом на Криворіжжі 9-ї домни «Криворіжсталі», що було на ті часи найважливішим промисловим будівництвом всього Радянського Союзу. Картин на цю тему було чимало, багато художників прагнули відобразити риси нового часу, зображуючи будівництво і працю промислового гіганта України. Авраменко до цього вже багато років працював у техніці акварелі, монотипії, темпери та гравюрі на картоні, саме у останній він досяг значних успіхів. Твори присвячені будівництву 9-ї домни у цій техніці, були відзначені при прийому його до спілки художників СРСР, вони вирізнялися «урочистою піднесеністю, монолітністю композиції та узагальненістю закінченого образу».

Йшли роки, зростав авторитет, але Авраменко ніколи не зупинявся, йшов далі. Він постійно подорожує, створює нові сюжети, опановує майстерність, доводячи її до досконалості. Різний за стилем, манерою, напрямом, він завжди вірив, що настане час і його живопис буде гідно оцінений суспільством. І цей час настав.

Наприкінці 1980-х років починається розквіт його творчості. Авраменко пише багато картин: міські, сільські та морські пейзажі. Проте, візитівкою майстра стали види улюбленого Кривого Рогу. Художник любив писати своє місто: захоплювали його краєвиди, його простори, його архітектура. Він писав місто в ясну і дощову погоду, під літнім сонцем та в засніжену зиму. Місто на цих картинах живе і розвивається, – чується міський шум, рухається транспорт, розбудовується Собор та Швидкісний трамвай, проходить яскраве свято міста на стадіоні «Металург». Мальовнича манера майстра вихопила рухливий темп міського життя кінця 20-го – початку 21-го століть на Криворіжжі. Його картинам у цей період притаманне саме вивчення міської атмосфери, ніж самих городян (вони у більшості стафажні). При цьому його живопис змістовний, серйозний, добротний, і водночас, – світлий, випромінює оптимізм, наповнений добрими емоціями. Домінантою його сюжету стає простір, пронизаний сонячним світлом та легким повітрям, все виконано у світлих святкових тонах. Реальність та сучасність, справжнє життя, – основа численних робіт останніми роками.

Приходить популярність та визнання: про Авраменко почали писати, запрошувати на численні виставки, знімати телевізійні сюжети, відзначати нагородами. І це цілком справедливо, – творчість Івана Авраменка зробила вагомий внесок у розвиток міського пейзажу і складає заслужену славу художнього Кривого Рогу. Іван Авраменко став справжнім Художником та залишив свій слід в історії живопису Кривого Рогу, виробивши свій власний твердий та впевнений почерк. Його життя і творчість, – це перемога над забуттям, приклад майбутнім поколінням!

Важко переоцінити вплив Івана Авраменка і на мистецьку культуру Криворіжжя кінця 20 ст. – початку 21 ст.. Авраменко був вроджений лідер, завдяки чудовим душевним якостям, гострому розуму, зміг об’єднати абсолютно різні соціальні верстви криворізького суспільства. Мета цього об’єднання була одна, – популяризація художньої культури й донесення її важливості для розвитку суспільства в цілому. Численні персональні й художні виставки, зустрічі за «круглим столом», спілкування зі школярами та студентами, інтерв’ю та телепередачі, видання художніх каталогів, – ось неповний перелік тих важливих для досягнення цієї мети заходів.

За участі Івана Гавриловича відбулася і ще одна важлива подія, – створення ініціативної групи у Міській раді, мета якої, – відкриття у нашому місті Художнього музею. Авраменко хотів, щоб його творчий доробок залишився у рідному місті. Але на жаль, це єдина велика мрія митця, яка так і не здійснилася і не з його вини. Тому Іван Гаврилович розподілив більшу частину своїх робіт серед визначних закладів міста, – вони прикрашають і Міську раду, і Міський краєзнавчий музей, і Музичний коледж, і Виставковий міський зал, і звісно Музей Авраменка у 120 школі. Так, мрія художника не здійснилася, але я впевнений Художньому музею Кривого Рога бути! І обов’язково буде зал видатного криворізького художника Івана Гавриловича Авраменка!

Художника вже з нами немає, але є його картини, графіка, книжки, ідеї, – чудовий світ прекрасного, красоти, мудрості! Справа всього його життя, – його мистецтво, продовжує жити і не лише у музейних зібраннях, а й у пам’яті й душах криворіжців.

Як зараз бачу його на персональній виставці, в колі друзів та шанувальників його таланту, бачу його з оберемком квітів, з відкритою посмішкою. Художник, що дарує людям світ прекрасного і краси! Щиро дякуємо Вам Іван Гаврилович і низький уклін за Ваше життя і Вашу працю!”