Нова книга серії “Художня слава Кривого Рогу”
01.06.23р. Наступна книга продовжує серію і присвячена відомому художнику Криворіжжя – Віктору Мішуровському.
Уривок з книги “Художня слава Кривого Рогу. Лірична романтика у творчості художника Віктора Васильовича Мішуровського” Лис В.Д., 2023 р.
“…
Одним з криворізьких художників роботи якого гідні знаходитися у Художньому музею Кривого Рогу є і Віктор Васильйович Мішуровський. Детально з біографією митця ви ознайомитесь згодом далі, а зараз я би волів вирізнити творчість художника серед багатьох інших митців, розкрити його характерність та індивідуальність.
Народився Віктор Васильович 26 квітня 1957 р. в селі Вершинокам’янка Кіровоградської області. У 1971 році закінчив криворізьку дитячу художню школу №1, а у 1979 році став одним із перших студентів відкритого у Кривому Розі художньо-графічного факультету Криворізького державного педагогічного інституту, який закінчив у 1984р. Його викладачами були прекрасні фахові художники-педагоги – Володимир Максимович Непомнящий, Володимир Петрович Авраменко, Степан Степанович Головатий. Це були вимогливі та талановиті наставники, які не лише відкривали таємниці художнього мистецтва на словах, а й самі, своєю творчістю, були чудовим прикладом для студентів.
«У Володимира Максимовича був особливий підхід до студентів. Він намагався зрозуміти, чому студент вибрав ту чи іншу композицію, як можна найвірніше передати почуття та емоції своїх героїв, чи правильна обрана перспектива. У процесі створення твору виникало особливе почуття довіри і розуміння між педагогом та студентом, яке дозволяло дійти найбільш правдивого художнього образу» (з книги «20 років. Криворізька міська організація Національної спілки художників України», стаття «Володимир Непомнящий», перек. з рос. мови Лис В.Д.).
В. П. Авраменко та С.С. Головатий неперевершені майстри малюнку і графіки, не тільки вимогливі вчителі, але і старші товариши для багатьох криворізьких художників молодшого покоління. Степану Степановичу Головатому присвячена моя окрема книга («Степан Головатий. Художня слава Кривого Рогу: «Художній реалізм другої половини 20 століття у творчості художника-графіка Степана Степановича Головатого», 2020 р.»).
Впродовж 1984-1988 років Мішуровський жив і працював у Києві, де був вільним слухачем Академії мистецтв (НАОМА). Викладачі з фаху, майбутні народні художники України – Микола Андрійович Стороженко, Ковтонюк Іван Ананійович. Ці роки Віктор Васильович згадує як час отримання безцінного досвіду, становлення себе як професійного художника. Він часто бував на художніх виставках і в музеях, познайомився з багатьма видатними київськими художниками, бував в їхніх майстернях. З теплотою згадує Сіргія Шишка і Тетяну Голембієвську, їхні бесіди, картини. Цей період відзначається активним пошуком власного стилю і тематики. Завдяки працьовитості та добрій освіті Мішуровський отримав фундаментальні знання та міцні навички в галузі художнього мистецтва, якому він присвятив усе своє життя.
З 1988 року по теперішній час – старший викладач кафедри образотворчого мистецтва і заступник декана по виховній роботі художньо-графічного факультету КДПУ, з недавнього часу завідувач Музею художнього мистецтва КДПУ.
Художник Мішуровський – щира, відкрита, життєрадісна, завжди на позитиві людина. Він глибоко переконаний, що життя прекрасне! Я давно знайомий з Віктором Васильовичем і не можу пригадати, чи бачив колись його похмурим. “У Вас поганий настрій буває?”, – запитую. “Та трапляється, але дуже рідко. Іноді занурююся в себе… замиcлююсь… але це не впливає на моє спілкування з людьми. Думаю, вони цього і не помічають”.
Таким щирим, відкритим є і світогляд художника, який має яскраво романтичний характер. Коли ви потрапляєте до майстерні художника, перше що привертає увагу, це картини де написані Елвіс Преслі і «Бітлз», – постійний заряд бадьорості, енергії, драйву. І звісно ліричної романтики! «Love Me Tender» і «Yesterday» – пісні про кохання та розлуку, піднесеність почуттів, – що може бути романтичніше, справжні хіти, які прославили Преслі та “Бітлз” на всі часи! Саме з музики творчої особистості Мішуровського та з музики його молодості народжувалися картини наповнені ліризмом, світла, теплоти, радості, щастя.
Романтичність для Мішуровського не «пустий звук», це особливе світовідчуття, яке характеризується ідеалізацією реальності. З точки зору нашої «практичної» сучасності і тимчасового, але абсолютно безлюдяного воєнного сьогодення, такий погляд може вважатися дещо «недоречним», «відірваним від реальності». Але сам по собі, такий світогляд вцілому глибоко гуманістичний, – переконане уявлення, що світ прекрасний, світлий «взагалі» і як символічний образ, лише опосередковано пов’язаний з дійсністю. І ідеалізація тут не суперечить реальності, – вона є квінтесенція всього прекрасного, що існує в житті і до чого прагне людина. Вона позачасу, вона ідеалізована, тому як ідеал завжди прекрасна, – це мистецтво великих почуттів і великого образу.
Звісно свій романтичний світогляд художник розкриває у картинах. В картинах Мішуровського завжди присутня особлива лірична піднесенність, яскраво та контрастно передається гармонія світу у звичайних речах. Він баче красу у всьому, що його оточує і через свої картини приносить до цього прагматичного і приземленого світу трохи витонченості та чарівництва.
Однак погляд мрійливого лірика завжди відрізняється на рідкість живою та чуйною пильністю. Живопис Мішуровського далеко не наївен. Прагнення передати сучасність, як ідеал, наблизити його, уявити ідеальні образи природи та людей у їхній повсякденності – монументальне завдання для будь-якого талановитого художника.
Поетичні концепції прекрасного, щасливого світу дуже різні, але в роботах Мішуровського простежуються ясно та розгорнуто. Основні теми які художник розкриває у своїй творчості безпосередньо відносятся до його лірично-романтичного світогляду: чарівність міського пейзажу, краса куточків України, її велічність Жінка, поезія натурморту.
У міських пейзажах Мішуровського ясно прослідковується цілісна система образів. Враження від сучасної дійсності він не обмежує строгими рамками послідовної дії в межах єдиного часу та простору, а викладає все відразу, поєднуючи різноманіття видів Кривого Рогу зі своїми відчуттями та уявленнями. “Сонячний жовтень”, “Осінь на Криворіжжі”, “Вулиця Революційна”, – це звичайно не локальний пейзажний сюжет, а життя міста загалом, його динаміка, панорамність, побут. Усюди в цих композиціях одночасно видно небо, землю, дерева, людей, машини, будинки, але стрижневим змістом дії виявляються не якісь реальні деталі, а загальне відчуття художником міського життя. З якоюсь юнацькою безмежною закоханністю у рідне місто Мішуровський відкриває для нас новий погляд на звичайні речі. Його картини немов сповнені споглядального самозабуття, над ними витає невидимий серпанок, крізь який все бачиться пом’якшеним, витонченим, умиротвореним, заспокійливим. А це важка справа – зображувати звичайну дійсність міського урбанізму через мрійливий лірично-романтичний образ.
В історії художнього Кривого Рогу написано чимало міських краєвидів, і скільки їх написано! Кривий Ріг – велике промислове місто. Більшості криворізьких пейзажів притамана масштабність, ракурс «польоту над містом», грандіозність індустріальної тематики, – загалом простір та міць. Але Мішуровський зовсім інший художник. У Мішуровського криворізька об’єктність сміливо передана у лірично-романтичній імпровізації. Вихідний прототип легко впізнається, виразність картин має опору в істинному, реальному пейзажі Кривого Рогу: проспект Поштовий, Свято-Миколаївська вулиця, вулиця Степана Тільги – відомі для всіх криворіжців місця. Але Мішуровському замало зобразити окремий міський краєвид, – вони у нього завжди з відтінком романтизму і ліризму, – пейзажі емоційно світлі, радісні, мрійливі. Його улюблена пора року осінь і у його картинах живе сама атмосфера лірики осіннього міста, сповнена світлих почуттів, добрих очікувань та мрійливої романтики. Художник зумів заглянути всередину нашого реального міста, відкриваючи в ньому приховану красу і ліричність. Масштабність та індустріальність якщо і присутня у його картинах, вона абсолютно не домінує, вона завжди на другому плані, вона лише доповнює такий впізнаний криворізький краєвид.
Відзначу також техніку виконання більшості міських пейзажів. Я би її визначив як реалізм у техниці імпресіонізму. Художник жодною мірою не прагне передати фотографічну точність зображуваного, ілюзію точного повторення натурного вигляду. Форми будівель, дерева, люди дані у вільному узагальненні, колір підпорядкований завданням художньої цілісності. Присутня і деяка декоративність зображуванного, але вона не є головним чинником. Художник використовує декоративність здебільшого для підсилення естетичного враження від зображення, для залучення уваги до деталей та особливостей зображуваного об’єкту.
Дивуєшся, з якою фантастичною енергією та нечуваною самовіддачею у праці створювалися ці ескізи та остаточний варіант. У розмові з художником Леонідом Давиденком, головою Криворізької міської організації Національної спілки художників України, він якось сказав, що серед криворізьких художників саме Віктора Мішуровського частіше всіх можна зустріти на пленері. Так, пленерний живопис для Мішуровського найважливіша складова його творчості, саме натурне «імпресіонистичне» пізнання об’єкту дослідження, розуміння його «на смак і на дотик» завжди сприймається художником, як найважливіше при написанні картини. Саме на основі безпосереднього вивчення натури в умовах природного освітлення, художнику вдається передати в своїх картинах все багатство кольору, світла, атмосфери Кривого Рогу і передати глядачеві навколішний світ, як щось радісне та щасливе.
Мішуровський і надалі залишиється вірним “прямому мовленню” пленера. Саме пленер поміг скласти особисту і на свій лад повноцінну творчу лінію. Як би не було, пленер не дає відійти від великої та серйозної художньої цілеспрямованості, не піти тропою «салонного живопису». Саме реальні спостереження сплітаються з романтичним світоуявленням художника і народжують такий особистий живопис Мішуровського…”
